Історична довідка

Історія Глинська

На території Глинська люди жили здавна, про що свідчать археологічні знахідки поселення кам”яного віку, доби бронзи, скіфських часів, слов”ян.

Одне з них розташоване за північно-західною околицею села і називається Городище. Воно займає площу близько 12 га і знаходиться на мисоподібному виступі, нахиленому зі сходу на захід. Біля його західного краю протікає струмок – колишня річка Локня.

Під час археологічних розвідок кінця Х!Х – першої половини ХХ ст.тут були виявлені сліди поселень скіфів – землеробів У!!! Ст. до н.е .А під час розкопок 1992- 1993 років були знайдені залишки печей – кам”янок, фрагменти ліпного посуду з орнаментами пальцевих вдавлень, культова кераміка у вигляді хлібців та статуеток без виражених ознак статі, залізні шила, ножі, фрагмент серпа, браслети, сережки, цвяхоподібні шпильки, бронзові вістря стріл, кістяні проколки, фрагмент кам”яної зернотерки, фрагменти античних амфор та намистин зі скла, черепи людей, кістки тварин. Городище багатошарове. Глибше в землі лежать залишки скіфських поселень, ближче до поверхні – пізніх поселень слов”ян.

Друге городище – гора Замок знаходиться в південно – східній частині Глинська на підвищенні правого берега річки Сули. Тут жили слоав”яни – сіверяни У111-Х11 ст.

Гора Замок – видовжене підвищення висотою біля 40 м і довжиною близько 600 м, мала круті, порізані схили. Її верхівка була укріплена насипними валами, залишки яких проглядаються ще й тепер.

Описали городище Замок : А.Шафонський ( 1786 р.),М.Арандаренко ( 1852 р.),М.Семенчик (1927 р.),Ф.Копилов (1946р.),О.Сухобоков (1971 р.), Ю.Моргунов (1981р.) . В 1906 р.,1912р.,1925 р. археолог Макаренко проводив розкопки Роменського городища Х1-Х111 ст. та городищ далі по Сулі , в х. Шумську та в Глинську на Замку. Було знайдено багато шматків глиняного посуду(ліпна кераміка роменської культури, уламки давньоруського посуду, виготовленого на гончарному крузі) , мідні і залізні браслети , сережки, буси, підвіски, перстні. Виявлено ,що майданчик городища дуже поритий шукачами скарбів. Існують легенди про золотого коня, золоту статуетку дівчини, інші скарби, які ніби-то зариті десь на Замку.

З висоти Замку проглядається вся навколишня територія, особливо на південь, звідки були часті напади кочовиків.

В цих місцях і виник Глинськ. Перша письмова згадка про який відноситься до 1320 року, хоча роменські дослідники ,автори книги „Краю наш роменський” називають іншу дату – 1149 рік.

За часів Київської Русі Глинськ входив до Переяславського князівства.

Річка Сула була тим рубежем, за яким жили вороги.

Спочатку хазари контролювали Посулля, обкладали сіверян даниною. Потім прийшли печеніги. Київський князь Володимир Великий вирішив покласти край печенізькій загрозі і почав будувати „городи... по Сулі...” – створювати Посольську оборонну лінію. При цьому було використане сприятливе для оборони горбисте пасмо, що тягнеться вздовж правого берега Сули. Укріплення, яке входило до Посольської оборонної лінії, могло виникнути на місці Глинська десь наприкінці князювання Володимира чи на початку князювання Ярослава Мудрого. Таке укріплення стояло ,напевне на горі Замок, що є найбільш зручним для оборони місцем. Під стінами Замку внизу будували свої житла місцеві жителі, заселяли території сучасних Подолу, Томашівки, Королівки.

Всього в Посуллі виявлено залишки 42 таких укріплених поселень, які проіснували до 1239 р., коли були зруйновані монголо - татарами.

Після розгрому печенігів новими ворогами Посулля стали половці, які всередині Х1 ст. з”явилися на східних кордонах Русі.

В 1185 р. половці зруйнували всі городи Посулля, включаючи і Глинськ.

За монголо – татарської навали населення городів Русі було дуже винищене. Якісь конкретні відомості про життя тогочасного Глинська відсутні.

В 1320 році він був згаданий в літописі.

В другій половині Х1У ст. більшість земель Русі , в тому числі і Переяславську, куди входив Глинськ, захопила Литва. Існує легенда, що литовський князь Вітовт подарував Глинськ татарському мурзі Лексаді, який став родоначальником князів Глинських.

У ХУ ст. Глинські стали великими феодалами, служили Литві. У 1508-1509 р.р. підняли проти литовців повстання, потерпіли поразку, втекли до Москви. Великий князь Московський Василій 111 одружився на племінниці Михайла Глинського Єлені, яка народила сина, відомого як Іван 1У Грозний. Тому на гербі Глинська намалювали корону.

Починаючи з 1482 року і до кінця ХУ1 ст. відбувалися страшні набіги на наші землі татар з Криму, внаслідок чого всі землі Переяславщини, включаючи й Посулля з Глинськом, стали дуже запустілими. Люду залишилося мало. Розвелося багато диких звірів.

Після об”єднання Литви з Польщею в Річ Посполиту (1569 р.) Глинськ увійшов до складу Київського воєводства. В 1580 році Посулля захопив нащадок Байди Вишневецького – Олександр Вишневецький. Почало відновлюватися життя міст: Лубни, Пирятин, Прилуки, Ромен, Глинськ. Були засновані нові села. Але Глинськ відродився під своєю давньою назвою. А це означає, що він ніколи не був повністю покинутим і забутим людьми. Дослідники вважають, що чим значнішим було поселення , тим рідше змінювалася його назва. Новий король Сигізмунд 111 відібрав у сім”ї Вишневських землі Лівобережжя, в тому числі і Глинськ .

З 1618 року Глинськ у складі Чернігівського воєводства. В цьому ж 1618 році за Деулинським перемир”ям Глинськ і Ромен відійшли до Речі Посполитої, а Недригайлів опинився у складі Москви. Тобто тут проходив рубіж між двома державами.

В 1646 році князь Ярема Вишневецький – син Михайла Вишневецького – „способом ґвалтовним і воєнним” оволодів Глинськом. У Глинську він мав палац, який , за описом А.Шафонського , стояв приблизно на місці сучасної школи – інтернату. За Сулою на Острові Вишневецький мав звіринець – напевне мисливські угіддя. На місці сучасної Сурмачівка стояло декілька хат, де жили сурмачі. Вони сурмили під час княжих полювань в сурми, виганяючи дичину на мисливців.

Історичні джерела свідчать ,що на той час в Глинську було 1264 господарства і 16 „ колес Глинських” – тобто водяних млинів.

Відзначається зростання кількості населення. В маєтностях Вишневецького селяни працювали 3 дні на тиждень зі своїм тяглом. А ще сплачували грошову повинність та віддавали пану десяту частину живності.

Всі ці повинності були дуже обтяжливими для селян.

Можливо тому глинчани теж піднялися проти свого пана в 1637 році, коли вибухнуло повстання під проводом Павлюка. Але повстання було придушене. Багато селян і міщан після цього втекли на Запоріжжя та в Московщину. Про Я.Вишневецького пишуть як про жорстокого феодала. Але разом з тим він сприяв розвитку ремесел та організації ремісників у цехи. Тоді виник гончарний цех у Глинську. В місті була ратуша, де засідали війт, бургомістри, райці( депутати) лавники ( члени ратуші з судовими функціями) , писар. Рада мала засідати раз на тиждень. Розсуджували різні суперечки, попереджували сварки, викорінювали шкідливі і безчесні ігри (карти, кості).

Тоді ж Глинськ отримав свій власний герб – „короноване золоти вінцем в червоному полі золоте серце, на якому положені хрестоподібно дві чорні стріли”.

За новим адміністративним поділом 1649 року Глинськ став сотенним містечком Миргородського полку. Першим Глинським сотником став Демко Мартинович. На території Глинської сотні значних військових дій не було. Однак козаки Глинської сотні у складі Миргородського полку у битвах Визвольної війни брали активну участь. Після закінчення війни більшість глин чан стали козаками. Основною їх повинністю стала військова

Селянами лишалися ті, хто не ходив у походи, а вирощував хліб. В місті було чимало ремісників. Їхньою повинністю була сплата податків.

Після приєднання України до Росії Глинськими сотниками у різні часи були Іван Боглевський, Іван Ковалевський, Грицько Іванів.

В роки Руїни , коли Україну роздирали суперечки та міжусобні війни , не обминуло горе і Глинськ. У 1669 році правобережний гетьман Петро Дорошенко вторгся на Лівобережжя. Лівобережний гетьман Дем”ян Многогрішний направив проти Дорошенка гетьмана Стрієвського, „ ...який зійшовся у Глинському повіті під Новою Греблею з Дорошенковим військом та ордою...” і був розбитий Дорошенком. При цьому орда татарська пограбувала і Глинськ і Лохвицю.

В 1687 р. глинським сотником був призначений Михайло Жуковський. Після нього посада Глинського сотника стала схожою на спадкову( Андрій, Опанас, Василь, Степан Жуковські). Рід Жуковських пізніше отримав дворянський титул та герб. Його представники довго жили у Глинську та Сурмачівці.

В 1742 році посаду Глинського сотника купив вихрещений єврей Антон Крижанівський. Пізніше, будучи гадяцьким полковником, він власним коштом побудував у Глинську дерев”яну церкву Святителя Миколая Чудотворця – там, де нині стоїть цегляна церква Святого Миколая.

В 60-90 роки коштом громади в центрі Глинська були побудовані дерев”яна Соборна(головна) церква Успіння Богородиці (згоріла в 1968 р.) та церква Воскресіння Хрестового, а також цвинтарна церква.

В 1786 році в Глинську побував чиновник А.Шафонський , який за дорученням Чернігівського намісництва (після ліквідації полкового устрою в Україні (1782 р.) Глинськ став повітовим містом Чернігівського намісництва) склав „топографічний опис Чернігівського намісництва, в якому відмітив ,що в 1786 році в Глинську жило 2916 мешканців , з яких

1707 – козаки
852 – селяни-кріпаки
274 – міщани
197- ремісники
55- купців
28- церковнослужителів

Серед ремісників : колісники, кушніри, ткачі, шевці, гончарі, ковалі, кравці.

Дерев”яних житлових будинків у місті було 409:

3-казенні будинки
2-церковнопарафіяльні школи
1- богодільня
1-винокурня
9- кузні
19-шинків

У ХУ1-ХУ111 ст. місцеві козаки та селяни вирощували тут жито, пшеницю, буряки, часник, цибулю, пшеничку, капусту, редку, моркву, горох, гарбузи, огірки, дині, кавуни. Про картоплю А.Шафонський не згадує.

Дуже прибутковою культурою став тютюн, який глинчани збували роменським купцям і промисловцям. Чимало Глинчан чумакувало. Перевозили не лише сіль, а й крейду, полотно , муку, зерно, олію, м”ясо, сало, рибу та ін.

Серед ремісників Глинська на початку ХХ ст. більшість займалася гончарством. Саме тому, враховуючи багатовіковий досвід Глинських майстрів – гончарів, 7 квітня 1900 року повітовим земством була відкрита в Глинську гончарна майстерня – так звана Глинська керамічна школа, яка готувала майстрів та інструкторів гончарного виробництва, професіоналів керамічної справи. В 1911-1912 роках школа брала участь у художній виставці в Петербурзі , де її вироби були удостоєні грамоти та срібної медалі.

Глинськ на початку ХХ сторіччя мало був схожий на місто. На 3,5 тис. жителів було 2 церковнопарафіяльні школи на 95 учнів, народне училище на 120 учнів, вище початкове училище на 20 учнів, при якому діяли дворічні курси вчителів. Працювала бібліотека ,заснована в 1898 році. На кошти земства при сприянні поміщика Г.С.Шашкевича була побудована приблизно в 1909 році школа . Також побудована в 1910 році земська лікарня на 15 ліжок. В 1912 році відкрита публічна бібліотека.

З 1880 року і до дня смерті в 1919 році в Глинську жив і працював художник М.Зінов”єв, автор картин „Замкова гора в Глинську”, „Заплава ріки Сули”, ”Жниця”, які зберігаються в державному музеї Петербурга.

Бурхливі події ХХ століття теж не обминули Глинськ.

В 1905 році під час революції селяни Глинська та навколишніх сіл і хуторів брали участь у сходці 21-25 листопада на Базарній площі, яку організували І.Данік та А.Сичава. Поліція розігнала людей. І.Данік був заарештований.

Нове горе та страждання принесла 1 світова війна 1914 р. Багато чоловіків були мобілізовані та фронт. У селян реквізували коней. Господарства почали занепадати.

Про повалення царського режиму стало відомо в Глинську на початку березня 1917 року. Тут був створений комітет по розподілу поміщицьких земель.

В січні 1918 року в Глинську було встановлено радянську владу. 10 січня створено Глинський ревком, який засідав у приміщенні сучасної сільської ради, почав розподіл поміщицьких земель.

Згодом більшовицькі продзагони почали відбирати у селян хліб.

В квітні 1918 року прийшли німці. Були заарештовані сільські активісти М.Крутінь, М.Тимченко,М.Сулим, С.Скиба. Боротьбу проти існуючого режиму вели Глинські партизани П.Титаренко,В.Булава, А.Пучко,А.Мазоха та ін.

В січні 1919 р. була знову проголошена радянська влада, створено комітет бідноти та відновлено діяльність ревкому.

В 1921 році було створено комсомольський осередок.

В 1922 році в Глинську було відкрито дитячий будинок для дітей-сиріт.

В 1923 р.під час проведення адміністративно-територіальної реформи Глинськ було віднесено до категорії сіл. Він стар районним центром Роменської округи Полтавської губернії. До новоствореного району увійшли 11 сільських рад: Глинська, Волошнівська, Хоминцівська, Локнянська, Артюхівська, Ярмолинська, Ярошівська, Голінська, Новогребельська, Свиридівська, Степуківська.

Органом управління був Глинський райвиконком, першим головою якого був Юрченко Василь Остапович.

В органах влади не було жодної жінки, жодного єврея.

З 1924 року документи стали друкувати в Глинську на друкарській машинці.

В 1925 р.поділ на губернії був скасований і Глинськ залишився районним центром Роменської округи. Головами Глинського райвиконкому були в 1928-1930 р.р. Яковенко, Хімченко ,Михеєв, Погорєлов(всі прислані)

В 1959 році Глинський район було ліквідовано. Територія приєднана до Роменського району.

В економічному відношенні Глинськ після запровадження непу активізувався. З”явилися крамарі з приватними лавками, які займалися перекупкою худоби, посуду, торгівлею свинцем, ряднами, свічками, та ін. Але діяльність приватних торговців обмежувалася.Більше товарів продавала споживча кооперація.1922-1923 роки були першими нормальними роками господарювання.

В 1924 р. була проведена грошова реформа. Але праця селян залишалася тяжкою.

В 1927 р. більшовиками проголошений курс на колективізацію. Комуністи Глинська взялися за колективізацію. В 1930 р. були створені артілі.

В роки голодомору (1932-1933) близько 500 чол. померло. Багато глинчан втекли від голоду на Донбас, в Маріуполь.

В кінці 30-х років колгоспне господарювання продовжувалося. За свідченням односельців, на трудодень давали 3 кг зерна – в 1935 р., 3 кг зерна та 1 крб. – в 1937 р.

Школа в Глинську теж зазнала змін. В 1930 р., після запровадження загальної обов”язкової початкової освіти до школи було залучено всіх дітей 8-9 –річного віку. Глинська початкова школи згодом була реорганізована в семирічку. Першими вчителями в 7-річній школі працювали М.А.Євтушенко, Г.І.Грецька, С.М.Зінов”єв.

В 1936 р.семирічна школа перетворена на середню. Всього в школі навчалося 500 учнів. В 1940 році було збудоване двоповерхове приміщення школи в якому зараз навчаються. Продовжувала працювати Глинська керамічна школа. За період з 1923 по 1930 р.р. Глинська керамічна школа, яка в 1930 році перетворена на Глинський склофарфоровий технікум, ліквідований в 1933 році.

Медицина Глинська започаткована створенням в 1880 році лікарської дільниці коштами земства. В 1930 р. в Глинську було відкрито дільничну лікарню на 25 ліжок. В 1936 році – 50 ліжок. В 1937 році відкрили пологовий будинок, де від дня його відкриття і до закриття в 1984 році працювала акушеркою Титаренко У.Т.

В 1940 р. прибули лікарі Коваленко А.О.,Павінська Є.П., де працювали до виходу на пенсію.

Репресії 1937-1938 років не минули Глинська. Були заарештовані і страчені: голова райвиконкому Пічугін О.Г., 1 секретар райкому партії Горбатенко ,колишні партизани С.Гвоздецький та О. Шуба.

10 вересня 1941 року в Глинськ з боку Хоминець в”їхали мотоциклісти. Почалася німецька окупація. За роки окупації фашистами були страчені Глин чани Покушалов Я.Г.(голова сільради),Данік С.Д. (редактор Газети „Більшовик”) Пироженко Б.І. (партієць), Жура О.Я.( директор школи), Кашуба Лука (залишений в підпіллі),Зінов”єв С.М.(учитель) багато євреїв. В могилі урочища Стінка захоронено 260 розстріляних глинчан та мешканців сусідніх сіл. З лютого 1942 року почалася відправка молоді на роботу до Німеччини - було відправлено 281 глинчанин.

16 вересня 1943 року Глинськ було звільнено від фашистів. Всього у складі Червоної армії воювало понад 1000 глинчан, 260 з них загинули. Їх імена записані на меморіальній плиті в центра села. 629 воїнів-глинчан нагороджені орденами і медалями.

Після визволення був відновлений Глинський район, районна влада, колгоспи. Були створені артіль „Червоний керамік”, торфоартіль, артіль інвалідів, сітроцех, газета „Радянське життя”.

Життя завирувало. Але людям дошкуляла обов”язкова державна позика, натуральний податок продуктами .

В 1947 році відкрили індустріальний технікум, переведений в Ромни в 1966 році. В 1951 році запрацювала дизельна електростанція. В 1945-1950 р.р. люди працювали в 5-ти колгоспах, об”єднаних в один в 1950 році. Його очолив Федір Кучеренко. В 50-ті роки в Глинську розводили шовкопрядів.

В 1957-1958 роках центральна дорога Глинська була вимощена бруківкою, а дорога на Ромни через Андріяшівка – заасфальтована.

В 1959 році в ході адміністративної реформи Глинський район було ліквідовано, став Роменський район.

В 60-і роки в Глинську було збудовано новий корпус інтернату, прокладено нитку водогону, відкрито СПТУ, відкрито спецшколу, збільшено число ліжок в лікарні до 100,працювали 17 магазинів.

В 70-80 роки змінився вигляд Глинська – побудовані нові будинки, контора колгоспу, Будинок культури, дитячий садок, побудовано Меморіал Слави, будинок для вчителів.

В даний час Глинськ управляється сільським головою та сільською радою. Сільській раді підпорядковані прилеглі села: Чеберяки, Сурмачівка. В межах Глинської сільської ради проживає 1440 чоловік.

В Глинську жителі виділяють декілька населених частин – кутків: Базар, Роменська, Глиняк, Томаківка, Королівна, Кір”янівка, Гора, Вергілі, Острів, Поділ, Ліс. За межами села розкидані лісові урочища: Данилове, Шкуратове, Шилове, Духове, Ярувате, Макітерка, Бригинець, Стінка, Олександрівка, Шпаківщина.

Природні особливості Глинська визначає річка Сула, яка огинає село зі сходу і півдня. В межах Глинська глибокими ярами звиваються чотири струмки: Глиняк та три Муховиці. Перша Муховиця тече з боку урочища Яркуватого і зливається з Глиняком на Подолі. Там же впадає в Глиняк з іншого боку друга Муховиця, яка починається на шляху в Чеберяки. І, нарешті , третя Муховиця розпочинається від Роменського шляху і вливається в першу Муховицю на Кір”янівці. Глиняк, прийнявши води трьох Муховиць, впадає в Сулу навпроти Острова. На території Глинська, на Томашівці, є два озера Верхнє (Монашчине) і Нижнє.

Глинські чорноземні грунти з домішками глини сприятливі для землеробства та садівництва. Особливо добре родять тут сливи-угорки, абрикоси, грецькі горіхи. З корисних копалин здавна відома червона глина, яка була сировиною для гончарного промислу, та газ-конденсат нафтородовища на Острові.

На території Глинського аграрного ліцею встановлений географічний знак, який засвідчує найвищу точку Глинської місцевості – 163 м над рівнем моря. На Базарній площі стоїть пам”ятний знак – дерев”яний стовп з вирізьбленим зображенням герба Глинська.

В Глинську діють: сільська рада, загальноосвітня школа 1-111 ступенів, аграрний ліцей, спеціальна школа-інтернат, дитячий садок, амбулаторія, відділення зв”язку, Миколаївська церква, філія Роменської музичної школи, бібліотека, лісництво, відділення РЕМ, відділення Роменської райветлікарні, відділення ДЮСШ з футболу, 7 приватні магазини. В центрі села є Меморіал слави.

Землі Глинська та навколишніх сіл орендують ТОВ „Урожайна країна” із зерносушарками, СТОВ „Дружба Нова”. Багато селян працюють в особистих селянських господарствах. Село електрифіковане, газифіковане, телефонізоване.

По селу прокладено 4,5 км дороги з твердим покриттям.

Такою ж дорогою Глинськ сполучений з іншими населеними пунктами, що дає змогу здійснювати 4 автобусних рейсів до райцентру, 4 рейси маршрутного таксі до обласного центру щодоби.

Демографічна ситуація села залишається складною, про що свідчить порівняльна таблиця:

*Роки*	*Загальна чисельність населення*	*Померло (осіб)*	*Народилося (осіб)*	*Приріст, зменшення* *(проміллє)* *(+, -)*
2012	1522	26	9	-17
2013	1511	25	9	-16
2014	1500	34	7	-27
2015	1483	20	16	-4
2016	1460	20	2	-18
2017	1444	23	7	-16

У 2004 році було вирішене питання газифікації Глинська.

За кошти громади було збудовано 16 кілометрів вуличних газопроводів, газифіковано 214 будинків .